Примусове виселення кривдника - що криється за красивим фасадом закону.

Нещодавно набрав чинності Наказ МВС №654 щодо винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника. Йдеться про захист жертв домашнього насильства шляхом миттєвого реагування поліції на прояви такого насильства. Проблема справді дуже складна, адже та відповідальність за домашнє насильство, яка існувала до прийняття у 2017 році Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», жодним чином не убезпечувала жертву. Перед законодавцем стоїть серйозне питання, як їх – жертву і кривдника/кривдницю - роз’єднати, грубо кажучи, по різних приміщеннях, якщо вони проживають разом.

Новий закон та наказ МВС – це важливий крок вперед, але їх норми потребують чимало правок, бо вони не вирішують цілий ряд питань та вступають у конфлікт з багатьма чинними законами і навіть Конституцією.

За великим рахунком, даний Наказ МВС дублює ст. 25 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Тобто, окрім розробки форми бланків та контролю за ними нічого нового МВС не запропонувало. А даремно. Бо цей наказ підставляє під удар саме поліцію.

Суть обговорюваного наказу МВС зводиться до миттєвих заходів, які може вжити поліцейський у разі фіксування ним домашнього насильства, а саме - про винесення заборонного припису.

Що може міститись у цьому заборонному приписі, а простіше – що поліція може заборонити кривднику:

1) покласти зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборонити вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборонити в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Найбільшу дискусію в суспільстві викликала передбачена наказом можливість примусового виселення кривдника з його помешкання. Але, насправді, в цьому наказі значно більше дискусійних моментів і питань.

Так, наказом не передбачена наявність понятих. Тобто, єдиними свідками винесення заборонного припису і підстав для цього будуть учасники конфлікту та працівник поліції. Це може зашкодити встановленню істини в суді, коли одна із сторін до нього звернеться. Тим більше, що ні закон, ні наказ не встановлюють критеріїв оцінки ризиків, яку повинен зробити представник поліції перш, ніж винести заборонний припис. Тобто, станом на зараз – це суб’єктивне рішення поліцейського.

Окрім того, наказом не встановлено мінімальний вік постраждалої особи. Моделюємо ситуацію, коли постраждала особа не досягла 18-ти років, вона викликає поліцію, бо є жертвою насильства з боку батьків. Поліція має право винести припис декільком особам-кривдникам. Тобто обох батьків зобов’язати залишити місце проживання з жертвою. Але тоді потрібно вирішувати питання про законного представника цієї дитини, бо протягом дії припису батьки не зможуть фізично представляти її інтереси.

Натомість, наказом визначений мінімальний вік кривдника, якому можуть винести заборонний припис – це 18 років. Залишається невирішеним питання виняткових випадків, коли за рішенням суду право на шлюб може бути встановлено з шістнадцяти років. Тобто, якщо кривдник/кривдниця є законними чоловіком/дружиною і застосовують домашнє насильство, але їм не виповнилось 18, заборонний припис щодо них не виноситься.

Пунктом 19 наказу МВС передбачено, що кривдник, стосовно якого винесено припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов’язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ поліції. Але кривдник може не мати місця тимчасового перебування. Чи буде він порушником норми про зобов’язання повідомляти місце перебування, якщо цим місцем буде вулиця без точного зазначення координат або вокзал?

Чому цей випадок не передбачений законодавством та не вирішене питання надання тимчасового притулку кривднику, якому нема куди йти?

Пунктом 21 наказу МВС передбачена можливість застосування поліцейських заходів примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо той відмовляється добровільно його залишити. Але в наказі нічого немає про те, куди саме примусово виставляють кривдника. Це просто за двері чи на сходи, чи на вулицю? І якщо на вулиці зима і мінус 15, а наказ не зобов’язує доставити кривдника у приміщення, скажімо, тимчасового притулку, то можуть виникнути обставини завдання шкоди здоров’ю і навіть життю. Адже відомі випадки, коли нетверезих членів родини виставляли з помешкання на двір і ті просто замерзали зимою на смерть. І можна скільки завгодно говорити про пріоритет здоров’я постраждалої особи, але за законом кривдник буде мати підстави судитись з поліцією. І лише тому, що наказом не прописано куди саме поліція мусить виселити кривдника.

Тепер щодо питання, яке викликало найбільшу дискусію в суспільстві – а як же бути з правом власності кривдника на житло з якого його виселяють? У цьому пункті відповідні наказ і закон, дійсно, вступають в конфлікт з іншими нормами вітчизняного законодавства. І законодавець та МВС не пропонують шляхи вирішення цього конфлікту норм. Таким чином, якщо кривдник є власником приміщення з якого його примусово виселяють, має абсолютно законне право протягом дії заборони: продати це приміщення, здати в оренду, подати позов про примусове виселення постраждалої особи, якщо та перебуває в приміщенні без законних підстав, подати позов про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. І в даній ситуації суб’єктами порушень прав власника може бути не лише постраждала особа, а й поліція.

Нагадаю, що власника житлового приміщення на даний момент захищаються наступні норми: ст.41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позов про усунення перешкод щодо права користування своїм майном Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до закону 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року , першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплені принципи непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Таким чином, законодавство мусить вирішити цей конфлікт норм, бо у разі виникнення такого спору в суді, законодавча перевага на боці все ж таки кривдника.

Для того, щоб заборонні приписи працювали, поліція не несла відповідальності за порушення прав кривдника, а жертва домашнього насильства була захищена незалежно від права власності кривдника на приміщення, потрібно доопрацювати механізм винесення термінового заборонного припису, як в Законі «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так і в Наказі МВС №654. Необхідно знайти правовий механізм подолання конфлікту норм, бо інакше значна частина примусових виселень буде завершуватись втратою постраждалої особи місця проживання.

photo from site http://www.patheos.com/blogs/euangelion/2017/07/scourge-domestic-violence-church/