Хворі на Донбас

POLEMIX від 24.11.2014 Під час збройного конфлікту з’являється ціла група людей, «професією» яких стає участь у військових діях. В США після Корейської та В’єтнамської війн, в СРСР після Афганістану та в Росії після Чечні проводились дослідження, які показали, що для значної частини учасників бойових дій війна не завершується. Синдром «бойового стресу» у 60% випадків трансформується у посттравматичні розлади, які можуть тривати десятиліттями, а іноді – довічно.

В психологічному плані припинення озброєного конфлікту для тих, хто воював, означає різку зміну долі, до якої вони виявляються не готовими. Закінчення війни для даної категорії людей часто призводить до втрати високого статусу воїна, захисника, а через посттравматичні розлади посилюється соціальна дезадаптація. Це призводить не лише до побутових чи виробничих конфліктів, а й до проблем з законом. 

Психіка учасника бойових дій виявляється непристосованою до стандартних цінностей суспільства. Вони частіше за інших вдаються до агресивних способів вирішення конфліктів, до зловживання алкоголем та наркотичними засобами, їм складно зайняти відповідну соціальну нішу і, зрештою, формується високий ризик вчинення кримінальних правопорушень. 

 Приміром, станом на листопад 1989 рік 3700 радянських ветеранів Афганської війни знаходились в місцях позбавлення волі за злочини вчинені після повернення з зони бойових дій. Більше половини ветеранів цієї війни, ще за радянським даними, страждали від алкоголізму та наркоманії, що завжди значно підвищує вірогідність вчинення злочину.

Ступінь впливу травмуючих обставин війни на психіку її учасників цілком залежить від політики держави у сфері реабілітації наших героїв. Реабілітація – психологічна та соціальна – повинні стати окремим напрямом соціальної політики держави. Необхідно терміново почати реалізовувати цілу низку заходів, спрямованих на адаптацію учасників бойових дій до мирного життя. Такі заходи мають важливе значення не лише для самих героїв – учасників АТО, а й для їхніх родин (які, нажаль, як показує світовий досвід, мають дуже високі шанси розпастися після повернення члена родини з війни). Також реабілітація воїнів конче необхідна для всього суспільства. 

Ми мусимо бути вдячними цим людям і дати їм можливість продовжити гідно своє життя у мирному вимірі часу.

Німецький дослідник Е. Дінтер виявив, що процес адаптації до бойових дій триває приблизно 15 - 25 діб, після чого військовослужбовець досягає піку морально-психологічних можливостей. Після 30 - 40 діб безперервного перебування в безпосередньому зіткненні з противником настає виснаження духовних і фізичних сил. Р. А. Габріель вважає, що якщо після 45 діб безперервного перебування на полі бою військовослужбовці не будуть відправлені в тил, то вони за своїми психофізіологічним можливостям виявляться небоєздатними. Аналогічної точки зору дотримуються американські психіатри Р. Свонк і У. Маршан. На їхню думку, у 98% військовослужбовців, безперервно беруть участь у бойових діях протягом 35 діб, виникають ті чи інші психічні розлади.

Таким чином українське командування не мобілізуючи вояків в належні строки, ускладнює їх психологічний стан. Говорячи простими словами, влада калічить цих людей, оскільки кожен день надміру знаходження в зоні бойових дій зменшує ефективність соціально-психологічної реабілітації військового. 

Це означає, що людині буде надто складно адаптуватись до життя в мирний час.

polemix.com.ua/ua/article/khvor_na_donbas-4172164/