Москва, Кремль, Громико та право на мирні зібрання

Написати цю статтю мене спонукали звернення журналістів із питаннями щодо законності пікетів під ворітьми маєтків, протесту у формі автопробігу, наметів на Майдані та в Маріїнському парку. Викладаю розгорнуту відповідь.

Конституція дійсно є основним законом, її норми є нормами прямої дії. Але під кожну норму, що там передбачена, потрібно прописувати процедуру її реалізації. Приміром, у всіх нас є право на працю. Але ви не можете зайти в будь-які двері та реалізувати це право – є Кодекс законів про працю та багато інших нормативних актів, які врегульовують порядок реалізації конституційного права. Без цих законів, без встановленої процедури реалізувати право, задеклароване в Основному законі, іноді складно. Така біда сталася й із нашим правом на мирні зібрання.

У Конституції в 39-й статті воно сформульоване наступним чином: "Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування".

Проте немає в законодавстві відповіді – як і коли слід повідомляти відповідні органи, де і як можна чи не можна мирно збиратись тощо. Ці питання мусів би вирішити спеціальний закон. Але так трапилось, що влада змінювалась, а такий закон усе не приймали й не приймали.

Проблема назріла ще за часів Леоніда Кучми. Тоді також було потрібно якось реагувати на людей, які виходили на вулиці, реалізовуючи своє конституційне право на мирні зібрання.

Була така практика – повідомляти відповідні органи за день, а то й за годину до початку мирного зібрання, що, фактично, унеможливлювало перешкоджання з боку цих органів. Тож, у 2001 році, МВС звернулося до КС із поданням дати офіційне тлумачення положення Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

По суті, МВС сподівалось на встановлення конкретного терміну – 3,4,5-днів до запланованої дати проведення зібрання. Але питання з термінами так і не було вирішено, Конституційний суд вказав, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

Очевидно, тоді, шукаючи хоч якийсь нормативний акт, який би врегульовував порядок проведення мирних зібрань, досвідчені фахівці державних органів влади згадали про указ Президії ВР СРСР від 28 липня 1988 року "Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій у СРСР".

Його дійсно ніхто не відміняв. Він досі чинний і є у відкритому доступі на сайті Верховної Ради. Підписав цей документ голова Президії ВР СРСР Андрій Громико, а останній рядок цього указу такий: "Москва, Кремль. 28 липня 1988 року".

От, власне, цим документом і керуються деякі органи влади, незважаючи на те що він суперечить Конституції України.

Цим указом, зокрема, встановлено – куди саме потрібно подавати заяву про заплановане мирне зібрання, хто може подавати, яка форма заяви, у який термін та багато інших процедурних питань. Установлено також, що "Виконавчий комітет Ради народних депутатів" може заборонити збори.

То ж деякі місцеві органи влади на порушення Основного закону, де чітко зазначено, що обмежувати право на мирні збори може лише суд, виходять за межі своєї компетенції та самостійно забороняють будь-які публічні акції в центрі відповідного населеного пункту.

У 2012 році Вищий адмінсуд підтвердив, що в судовій практиці мають місце випадки застосування зазначеного Указу під час вирішення справ щодо обмеження права на мирні зібрання та назвав такий підхід судів помилковим. Хоча указ ніхто не відміняв.

Мабуть, правоохоронні органи також керуються цим указом, коли закликають організаторів масових заходів дотримуватися встановленого законом порядку проведення мітингів і демонстрацій, адже іншими нормативними актами такий порядок не встановлено.

Складається враження, що ця плутанина й невизначеність на руку всім, хто був при владі. Бо ж ніхто її так і не розв'язав за 22 роки.

Виходить, що право, надане Конституцією, можна обмежити радянським указом, який, через недбальство чи то свідомо, залишили чинним.

Із цього можна було б робити сенсацію – якби значна частина нашого законодавства не була й досі радянською.

Цікаво, чи є у передвиборчій програмі бодай однієї політичної сили мета – позбутись всіх діючих радянських законів та нарешті створити нові, що відповідають сучасним потребам та Конституції? Адже радянське законодавство руйнує зсередини все, що створюється в цій державі, стріляє в спину всім громадським ініціативам.

То що ж ми маємо, як то кажуть, у сухому залишку?

В Україні відсутнє законодавство, яке б регулювало порядок реалізації права на мирні зібрання. Законом не обмежується місце, форма й час проведення мирних зібрань, не встановлено чіткої вимоги щодо терміну повідомлення про заплановану акцію.

Отже, якщо керуватись юридичною логікою та здоровим глуздом, на сьогоднішній момент є невідчужуване право на мирні зібрання, воно може бути обмежено тільки судовою забороною.

Якщо такої заборони нема, то місце, форма й час проведення протесту є законними й обмежуються лише правом приватної власності та правами інших людей, які охороняються законом.