Позбавлення депутатського мандату – новела вітчизняного законодавства

Незважаючи на те що наша держава не належить до англосаксонської правової сім'ї, в Україні дедалі частіше створюється та використовується ситуація, коли судовий прецедент стає основним джерелом права.

Так, через суди були позбавлені депутатських мандатів депутати: Андрій Веревський, Сергій Власенко, Олександр Домбровський, Павло Балога. І на днях долучився до них Ігор Марков.

З огляду на вищезгадані рішення виникає думка: а, може, вітчизняне законодавство просто не врегульовує, або не чітко регламентує процедуру дострокового припинення депутатських повноважень? У такому випадку суди змушені шукати юридичні шляхи виходу.

Насправді ж питання дострокового припинення повноважень народного депутата чітко й вичерпно врегульоване Конституцією. Ці ж положення про дубльовані в законі "Про статус народного депутата ".

Повноваження народного депутата, дійсно, можуть припинятись достроково вшести випадках – про це нижче за текстом – та взагалі можуть не розпочатись в разі відмови депутата скласти присягу.

Позбавити достроково депутата його повноважень може Верховна Рада або суд.

Верховна Рада більшістю від конституційного складу, тобто більше 226 голосів, може прийняти рішення про дострокове припинення повноважень лише в п'яти випадках, а саме:

1) складення повноважень за особистою заявою депутата;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

У шостому і єдиному випадку рішення про дострокове припинення повноважень депутата може прийняти суд – у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Ніяких інших підстав для дострокового припинення повноважень депутата в судовому порядку законодавством не передбачено.

Такий законодавчий порядок позбавлення депутатського мандата є виправданий та логічний для демократичного режиму. Адже обрання законодавчого органу є виявом народовладдя, яке проголошено в Конституції.

Нагадаю, єдиним джерелом влади в Україні є народ, третя стаття Основного закону. Народ делегує свою владу обраним представникам – депутатам. Відповідно, лише народ може цю владу забирати.

Якщо аналізувати ситуацію з позбавленням депутатського мандата Ігоря Маркова, то варто сказати, що юридично вона недопрацьована.

Усі претензії та підозри щодо невірного підрахунку голосів, зловживань та порушень повинні розглядатись до видачі депутатського мандату. Якщо ЦВК погодилась видати мандат – ми, виборці, розуміємо це як відсутність юридичних претензій до даного депутата.

Інакше, для чого тоді ЦВК? Вона ж не лише механічно фіксує цифри – це роблять комп'ютери. А ЦВК перевіряє достовірність даних, дотримання закону під час голосування, підрахунку голосів тощо.

А якщо ж у випадку з Марковим суд вважає, що було вчинено електоральний злочин, то хай доведе, що Марков його вчинив – саме Марков, а не хтось інший! – винесе вирок, і тоді абсолютно легітимно Верховна Рада може його позбавляти повноважень.

Якщо Україна назвала себе правовою державою – перша стаття Конституції, – то право й повинно лежати в основі державних процесів.

Державні органи, які не дотримується норм законів, просто втрачають довіру громадян. Це шлях у глухий кут із точки зору електоральної перспективи.

То, може, змінити порядок дій? Спочатку вносити зміни до законодавства – а потім уже приймати рішення, які будуть легітимними.