Що посієш, те й пожнеш або зворотній бік узурпації влади

В Конституції України (ст. 6) чітко закріплений принцип поділу влади на три гілки – судова, законодавча, виконавча. Такий поділ є однією з ознак республіки і полягає він у тому, що ці три гілки влади є незалежними одна від одної та наділені взаємоконтролюючими повноваженнями. Тобто мусить бути певний баланс, порушення якого може мати серйозні наслідки. В результаті різного роду реформ та внесення змін до законодавства, в Україні цей баланс було порушено на користь Президента. Власне, це не вперше відбулося за роки незалежності, і не вперше порушення цього балансу призводить до політичного конфлікту в суспільстві.

Поки люди відволікались на соціальні питання та питання мови (або їх сплановано відволікали), всю повноту влади абсолютно законними методами було передано главі держави. І коли приймались такі закони, коли змінювали Конституцію, на жаль, ніхто не виходив на мітинги. Тепер же підкріпити мирні протести реальними правовими механізмами зміни влади вкрай важко. Влада сама позбавила народ мирних та легітимних інструментів волевиявлення. По суті влада не залишила народу, як, нагадаю можновладцям, єдиному джерелу влади в Україні, іншого шляху, аніж блокування, ультиматуми та більш жорсткі методи волевиявлення.

Судіть самі. Достроково припинити повноваження президента зараз неможливо.

Конституція передбачає лише чотири підстави для дострокового припинення повноважень Президента: 1) відставка 2) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я 3) усунення з поста в порядку імпічменту 4) смерть. «Смерть» і «за станом здоров’я» відкидаємо одразу. Залишається відставка та імпічмент. Для усунення з поста президента в порядку імпічменту потрібно три чверті від її конституційного складу голосів (ст.111 Конституції України), це більше трьохста – нереально.

Відставка – теоретично так, але відставка справа добровільна. Дійсно мирні протести в цивілізованих країнах можуть вимагати такої відставки, і можуть на неї розраховувати. Адже в країнах з високим рівнем політичної культури політики самі відчувають відповідальність перед виборцями. Такого роду політичні конфлікти спонукають владу до діалогу з громадянами та взаємних поступок, а у разі загострення – до відставки. Але це не про нас.

Розпуск парламенту – це ще складніше. Розпустити Верховну Раду, тобто достроково припинити її повноваження, Конституція дозволяє президенту у разі, якщо парламент протягом тридцяти днів не може розпочати пленарні засідання. Але це право президента, а не обов’язок. Тобто розраховувати на це не доводиться.

Відправити у відставку кабмін, маючи меншість у парламенті, також немає можливості – у цьому ми, на жаль, переконались.

Зараз починають обговорювати у соціальних мережах можливість референдуму. Дійсно Конституція України закріплює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5 Конституції). Всеукраїнський референдум є однією з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом. Прикро, але у нас немає сталої практики і звички користуватись цим інструментом народної влади, хоча в багатьох західних європейських державах, референдуми проводять регулярно. Громадяни висловлюють свою думку щодо нових законів, міжнародних угод та інших важливих питань.

Яким же чином в Україні врегульовується питання проведення референдуму? Умови проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою такі: вимога не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. На всеукраїнський референдум для обговорення можна виносити будь-які питання, окрім податків, бюджету та амністії.

На жаль, у разі зібрання трьох мільйонів підписів проголошувати всеукраїнський референдум повинен президент (ст. 106 Конституції). Але з цього приводу є рішення Конституційного Суду, в якому чітко зазначено, що проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, якщо його ініційовано з додержанням встановлених Конституцією та законами України вимог, є обов’язком президента.

І якби ми жили в правовій, демократичній державі, як це записано в Конституції, референдум розв’язав би усі спірні питання, конфлікт було б вичерпано. Але ми маємо досвід 2000 року, коли Верховна Рада, порушуючи Конституцію, проігнорувала результати всенародного волевиявлення.

То ж на що розраховує влада? Вона сто разів демонструвала ігнорування норм закону (для неї він не писаний); вона знищила баланс трьох гілок влади і передала всі можливі та неможливі повноваження президенту, чим просто позбавила народ мирних та легітимних інструментів відстоювання своїх позицій.