fbpx

Використання соціальних медіа у воєнних конфліктах

Використання соціальних медіа у воєнних конфліктах.

Комунікативні стратегії інформаційного суспільства: лінгвістика, право, інформаційна безпека : Матеріали ХІІ Всеукраїнської наукової конференції молодих учених студентів та курсантів.  У 2-х ч. Ч.2. - Київ : Національна академія Служби безпеки України, 2021. - 212 с.  - С. 102-107 

Війна та збройні конфлікти, як і тисячі років тому, залишаються звичною практикою досягнення політичних цілей. Втім, змінюються форми, методи та інструменти ведення воєнних конфліктів. Разом з військовою зброєю сторони конфліктів сьогодні поєднують надсучасні розробки інформаційної та психологічної зброї, що раніше було неможливо з технічних причин. Україна опинилась серед тих країн, які безпосередньо стикнулись з інформаційними спецопераціями ворога, а відтак постала перед викликом створення системи захисту, розвитку інформаційного простору та розробки відповідних правових норм для захисту національних інтересів в інформаційній сфері.

Для вирішення цих завдань та превентивної роботи «на випередження» необхідно дослідити механізми, інструменти та потенціал використання соціальних медіа у воєнних конфліктах.

Насамперед варто визначитись із значенням базових термінів дослідження – воєнний конфлікт та соціальні медіа. Згідно Воєнної доктрини України воєнний конфлікт – це форма розв’язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили. Основними видами воєнних конфліктів є війна та збройний конфлікт [1]. Тож, війна, яка триває в Україні з 2014 року, згідно закону, є різновидом воєнного конфлікту. Натомість, у дослідженні використано поняття «воєнний конфлікт», позаяк досліджувалось використання соціальних медіа не лише в російсько-українській війні, але й у війнах та збройних конфліктах інших держав.

Що ж до визначення соціальних медіа, то нормами права воно ще не визначене. Разом з тим у наукових та освітніх джерелах вже є чимало визначень соціальних медіа, які можна узагальнити наступним чином: соціальні медіа (англ. social media) – це вид масової комунікації та спільна назва для соціальних мереж, служб миттєвих повідомлень, блогів, мікроблогінгу, сайтів знайомств, електронної пошти, відео- та фотохостингів призначених для забезпечення горизонтального спілкування. Завдяки соціальним медіа користувачі через свої дописи стають його співавторами і можуть взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацією та брати участь у будь-якій інший  соціальній активності із теоретично усіма іншими користувачами певного сервісу [2-4].

Контроль інформації та пропаганда завжди були важливим інструментом війни. Ще 20 років тому держава, яка була стороною воєнного конфлікту, мала змогу домінувати в інформаційних потоках на контрольованій нею території, а традиційні ЗМІ були монополістами новин. Натомість, стрімкий розвиток соціальних медіа кардинально змінив ситуацію. Соціальні медіа не лише стають основним джерелом новин, але й будь-хто через них може впливати на суспільство та навіть світ. Тобто, людина з доступом до соціальних мереж має сьогодні безмежні можливості поширювати наративи та брати участь у глобальних політичних процесах.

Тож, з одного боку інформаційний вплив залишається невід’ємним інструментом воєнних конфліктів, разом з тим, безпрецедентно змінились його якісні показники з точки зору глибини і масштабів впливу. Як вже стало зрозуміло, соціальні медіа наділені більшим управлінським потенціалом порівняно зі старими каналами поширення інформації – радіо, газети, телебачення. Це зумовлено рядом переваг соціальних медіа над іншими каналами поширення інформації, а саме: швидкістю поширення інформації, можливістю поширювати інформацію на конкретну цільову аудиторію, доступністю – достатньо мати смартфон з підключеним інтернетом, інтерактивністю, можливістю редагувати інформацію після її оприлюднення, глобальністю поширення та можливістю поширювати контент з за кордону.

Ще однією перевагою соціальних медіа є дешева вартість створення контенту. Якщо раніше для виходу новини на мільйонну аудиторію потрібні були технічні потужності, студія, команда фахівців, то сьогодні на це потрібні лічені секунди і телефон. Крім того, через соціальні медіа інформація поширюється поза бюрократичними процедурами, цензурою, редакторською політикою. Таким чином, революційне зрушення в комунікаціях послабило державні армії в сфері контролю наративів та поширення інформації. Держава програє інформаційну війну так званим народним журналістам, ботам, тролям та горизонтальним об’єднанням громадян.

Після появи соціальних медіа сучасні воєнні конфлікти змінили свою традиційну структуру. Якщо раніше інформаційні операції супроводжували та підтримували військові дії, то сьогодні навпаки – основною ударною силою стають інформаційні операції, а військові дії їх доповнюють.

Так, під час військової операції Ізраїльської армії проти ХАМАСу «Непорушна скеля» у 2014 році, як соціальні, так і традиційні медіа заполонили світлини мертвих дітей, які загинули в перестрілці між Ізраїлем і ХАМАСом. Це спричинило міжнародне засудження Ізраїлю та стало головною зброєю в інформаційній війні ХАМАСу проти Єрусалима.

Втім, справжньою знахідкою для палестинської інформаційної війни стала Фара Бейкер – 16-річна палестинська дівчина. ЇЇ феномен яскраво демонструє вплив соціальних медіа на війну. Коли Армія оборони Ізраїлю розпочала зазначену операцію проти ХАМАСУ та здійснила сухопутне вторгнення до Гази, Фара Бейкер почала викладати у Твіттері фотографії та відео безпосередньо з місця подій. На той момент журналісти не могли потрапити у зону бойових дій, тому її сторінка стала важливим джерелом інформації. Дівчина вибудовувала свій наратив у формі публічного щоденника, викладаючи повсякденне життя під обстрілами [5]. Кількість її підписників миттєво зросла з 800 до 170 тисяч. Твіти Фари з-під ракетних обстрілів набирали по 15 тисяч репостів. Цей інформаційний каскад зрештою призвів до масової підтримки палестинської дівчини в усьому світі, де читали її твіти. Іноземні ЗМІ почали поширювати твіти Фари та брати в неї інтерв’ю. Невдовзі статті про Фару з’явились у пресі по всьому світу. На відміну від офіційних джерел інформації твіти Фари викликали довіру. Фару публічно почали порівнювати з Анною Франк – єврейською дівчиною, яка вела щоденник під час Голокосту і яку вбили. Таке порівняння – стало потужним інформаційним ударом, адже воно натякало на те, що Ізраїль знищує палестинців як колись знищували євреїв і апелює до історичної пам'яті єврейського народу.

Звісно, феномен Фари Бейкер не послабив ізраїльську армію у військовому сенсі, але в інформаційній війні відіграла критичну роль, оскільки сприяв посиленню міжнародного обурення поведінкою Ізраїлю та підкреслилв страждання палестинців. Фара оприлюднила історію про палестинський відчай та ізраїльську жорстокість. Протягом 51 дня Фара стала інформаційним солдатом, а її зброєю був не кулемет, а смартфон. Це саме той виклик, який окремі громадяни та спільноти привносять до асиметричної війни. ЇЇ військова ефективність полягала у здатності впливати на конфлікт, використовуючи соціальні медіа. Історія Фари демонструє, що держава може програти війну навіть фізично вигравши битву [6, с. 11-68].

Нові інформаційні технології змінили сучасні воєнні конфлікти. Тепер поле фізичного бою тісно переплетене з кіберпростором та психологічним впливом. Соціальні медіа відкрили нові можливості асиметричного впливу на воєнний конфлікт не лише для фізичних осіб, але й для недержавних організацій, утворень, ополчень тощо. Тож, запеклі бойові дії тепер відбуваються і в інформаційному просторі, який раніше носив імперативний вертикальний характер, а зараз у вирі горизонтальних дискусій та поліфонії думок можна часом загубити первинну новину. Втім, соціальні медіа – це не лише поле битви, це інструмент реклами, мобілізації однодумців, поширення своїх ідей на необмежену за кількістю аудиторію та вербування нових прихильників.

Приміром, за допомогою соціальних медіа міжнародна терористична організація ІДІЛ стала світовим брендом. Ісламська держава (ІДІЛ) функціонує у двох вимірах – фізичний та віртуальний або цифровий халіфат. Абдель Барі Атван – головний редактор веб-сайту цифрових новин та думок арабського світу «Рай аль-Юм», пояснює як саме Ісламська держава використовує у своїх злочинних цілях соціальні медіа: «Успіх на полі бою позбавлений сенсу, якщо нема публічності, яка б його супроводжувала. Якщо відомості про ваші акції не надходять до громадян, як вам їх тероризувати? Ісламська держава легко захопила Мосул, тому, що репутація їхньої надзвичайної жорстокості крокувала попереду них, заполонивши всі соціальні медіа, – тож іракська армія просто розбіглась. Успіх у медіа забезпечує військовий успіх: тобто його підґрунтя. Коли ви хочете завоювати місто, вам потрібен елемент  психологічного удару, а соціальні медіа допомагають Ісламській державі його завдати. Так само, їхня онлайновий пропаганда неможлива без їхньої перемоги на місцях, що підживлює медійний успіх. Вони є двома боками однієї медалі» [6, с. 303]. У такий спосіб популярні соціальні мережі використовуються сьогодні для поширення терористичної пропаганди, яка до того ж стає англомовною та знаходить дедалі більше симпатиків серед молоді по всьому світу.

Україна в процесі російсько-української війни також стикається з використанням соціальних медіа як інформаційної зброї окупаційних бандформувань, контрольованих Кремлем, та інформаційними атаками з боку Російської Федерації. До традиційної російської пропаганди з радянською школою додались сучасні цифрові технології. Поширенням наративів Кремля, спрямованих на послаблення української держави, тепер займаються не лише афілійовані до Росії ЗМІ в Україні, але й фабрики ботів, тролів та бригади астротурферів (англ. аstroturfing – використання сучасного програмного забезпечення для витіснення реальних людей на веб-форумах та створення армії «коментаторів», які повинні штучно управляти громадською думкою в мережі на численних форумах, сайтах ЗМІ, в блогах).

Вперше використання соціальних медіа владою РФ у політичних цілях було зафіксовано на початку 2000-х, а в 2003 вже з’явилось перше дослідження нетипової для тодішніх російських форумів прокремлівської громадської думки [7]. Відпрацьовані на внутрішніх збройних конфліктах цифрові пропагандистські технології Російська Федерація тепер застосовує в соціальних медіа українського сегменту та на тимчасово окупованій території ОРДЛО.

Як встановило розслідування спецпрокурора США Роберта Мюллера, в Російській Федерації працює структура зі штаб-квартирою в Санкт-Петербурзі «Агентство інтернет-досліджень» (англ. Internet Research Agency), що в пресі та інших джерелах позначається як «фабрика тролів», «прігожінскіє тролі», «ольгінскіє тролі», «крємлєботи»). Зазначена організація займається дезінформацією, формуванням громадської думки, дискредитацією російської опозиції [8]. Агентство використовує фейкові акаунти в великих соціальних мережах і онлайноих виданнях, на форумах та у відеохостингу для просування інтересів замовника, в основному займаючись поширенням прокремлівської точки зору у внутрішній і зовнішній політиці (включаючи збройний конфлікт на сході України і громадянську війну в Сирії) [9]. Спонсорують цю організацію компанії російського бізнесмена Євгена Пригожина, відомого як «кухар Путіна» [8].

За результатами розслідування Мюллера Агентство інтернет-досліджень і пов’язані з ними ЗМІ звинуватили у втручанні в американські президентські вибори 2016 року та розпалюванні внутрішньонаціональних конфліктів. Проти організації та її керівників заочно були висунуті кримінальні звинувачення, а сама організація і пов’язані з нею особи потрапили до списку санкцій США [10]. Після цих подій соціальні мережі Фейсбук, Iнстаграм, Tвітер і відеохостинг Ютуб запровадили політику захисту користувачів від впливу «фабрики тролів».

Попри викриття та міжнародні санкції Російська Федерація продовжує активно використовувати соціальні медіа у війні з Україною. У сегменті соціальних мереж тимчасово окупованої території ОРДЛО окупаційною владою створено чимало груп, сторінок та інформаційних каналів, які поширюють російський наратив щодо України. Так, аналіз зазначених джерел на предмет висвітлення роботи Трьохсторонньої контактної групи показав, що повідомлення, сюжети, статті ніби то місцевих користувачів соціальних медіа дослівно дублюють повідомлення з російських ЗМІ. Окупаційна влада ОРДЛО, розуміючи політичний потенціал соціальних медіа, намагається їх повністю контролювати. Так, моніторинг соціальних медіа сегменту ОРДЛО, які доступні для перегляду по всій території України, показав, що у місцевих жителів немає доступу до альтернативної точки зору, окрім як позиції окупаційної влади. Українські інформаційні сайти в ОРДЛО заблоковані. А в соціальних мережах домінують спільноти та сторінки, створені окупаційною владою, які транслюють ворожу до України риторику.

Аналіз використання соціальних медіа у воєнних конфліктах показує, що найчастіше їх використовують у наступних цілях:

 поширення наративів на велику аудиторію;

 створення масового психологічного стану – паніка, страх;

 мобілізація людей, горизонтальна організація;

 вербування;

 донесення інформації з місць, куди не можуть потрапити журналісти;

 дезорієнтація ворога, дезінформація.

Отже, інформаційний простір став такою самою сферою воєнної активності, як і військові дії на суші, морі та у повітрі. Ба більше, з появою та стрімким розвитком соціальних медіа інформаційна зброя вже потіснила військову та почала відігравати не менш важливу роль у воєнних конфліктах. Соціальні медіа наділили інформаційну зброю безпрецедентною силою враження та змінили правила ведення воєнних конфліктів. Сьогодні, якщо сторона конфлікту не закріпила свою присутність у просторі соціальних медіа, то вона програє цей простір ворогові. Сторони конфлікту мусять бути присутніми у соціальних медіа, формувати комунікацію та підтримувати її, особливо у воєнний час. Якщо сторона сучасного воєнного конфлікту мовчить у соціальних медіа, то вона не може перешкоджати ворогу в його інформаційному позиціонуванні на весь світ. І навпаки, якщо сторона конфлікту вкладає ресурси в інформаційну зброю та завоювання простору соціальних медіа, вона значно посилює свої позиції та навіть може отримати перевагу над сильнішим у військовому розумінні ворогом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Воєнна доктрина України. (2015). Верховна рада України. Законодавство України. Режим доступу: https://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443

2. Social Media Definition. Tech Target’s Network. Режим доступу: https://whatis.techtarget. com/ definition/social-media.

3. Половинчак Ю. Мобілізаційний та маніпулятивний потенціал дискурсу соціальних медіа в умовах перехідного суспільства. Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option= com_content&view=article&id=446:sotsialni-media&catid=8&Itemid=350.

4. Соціальні медіа. Вікіпедія – вільна енциклопедія. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1% 96_%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0 

5. Сторінка Фари Бейкер. Твіттер. Режим доступу: https://twitter.com/Farah_Gazan

6. Патрікаракос Д. Війна у 140 знаках: як соціальні медіа змінюють військові конфлікти у ХХІ столітті. Київ: Yakaboo Publishing, 2019.

7. Полянская А., Кривов А., Ломко И. Виртуальное око старшего брата. Вестник онлайн, 2003. № 9 (320). Режим доступу: http://www.vestnik.com/issues/2003/0430/win/polyanskayakrivov_.htm

8. MacFarquhar N., Prigozhin Y. Russian Oligarch Indicted by U.S., Is Known as «Putin’s Cook». The New York Times. Feb. 16, 2018. Режим доступу:   

https:// www.nytimes.com/2018/02/16/ world/europe/prigozhin-russia-indictment-mueller.html   

9. Гармажапова А. Где живут тролли. И кто их кормит. Специальный репортаж из офиса, в котором вешают лапшу в три смены. Новая газета. 07.07.2013. Режим доступу: https://novayagazeta.ru/articles/2013/09/07/56253-gde-zhivut-trolli-i-kto-ih-kormit. 10. Волчек Д. «Кремлеботами работают неудачники». Грустные будни «фабрики тролей». Радио Свобода, 06.03.2018. Режим доступу: https://www.svoboda.org/a/29079871.html